Для кожної країни досить значущим є все, що пов'язано з формуванням інтелектуальної еліти. Від вирішення цього завдання багато в чому залежить розвиток країни та нації. З'явилася нагальна потреба суспільства в творчих, діяльних та обдарованих, інтелектуально й духовно розвинених громадянах. Тому проблема виявлення та «вирощування» талантів має величезне значення. Але має важливе значення й те, як почуваються ці таланти, чи будуть вони психологічно здоровими, поки ростуть і коли виростуть. І взагалі, якими людьми вони стануть. Центром концепції розвитку навчальних закладів нового типу, яких багато з'явилося в наш час, є творча особистість, індивідуальна робота з обдарованими дітьми, які вирізняються, насамперед, підвищеним рівнем розумового розвитку. Вони дуже вирізняються серед однолітків високим інтелектом, що є наслідком як природних задатків, так і сприятливих умов виховання. Коли мова йде про обдарованість чи талант, ми маємо справу зі щасливим відхиленням від норми, від середніх показників. Завдяки певним особливостям поведінки, вмінню абстрагувати, ставити цікаві запитання, робити висновки обдаровані учні привертають до себе увагу науковців, учителів, психологів, друзів, батьків. У результаті досліджень науковці визначили такі характерні особливості обдарованих дітей:

мають хорошу пам'ять, добре розвинуте абстрактне мислення;

як правило, дуже активні й завжди чимось зайняті;

ставлять високі вимоги до себе, болісно сприймають суспільну несправедливість, у них гостро розвинуте почуття справедливості;

наполегливі в досягненні результату у сфері, яка їх цікавить; для них характерний творчий пошук;

хочуть учитися й досягають у навчанні успіхів, що дає їм задоволення;

завдяки численним умінням (класифікувати, характеризувати, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, планувати й прогнозувати, робити висновки) здатні краще за інших займатися самостійною діяльністю;

вміють фантазувати, критично оцінювати навколишню дійсність, прагнуть проникнути в суть речей і явищ;

ставлять багато запитань і зацікавлені у відповідях на них;

виявляють інтерес до читання, мають великий словниковий запас;

із задоволенням виконують складні й тривалі завдання;

завдяки частому звертанню до засобів масової інформації, в більшості випадків уміть швидко визначати найбільш значущі відомості, самостійно знаходити важливі джерела інформації;

порівняно зі своїми однолітками краще вміють розкривати взаємозв'язки між явищами і суттю, індуктивно і дедуктивно мислити, здійснювати логічні операції;.

їм притаманне почуття гумору, вони мають добре здоров'я, життєрадісні, хоча серед них трапляються й діти зі слабким здоров'ям;

у них перебільшене почуття страху, емоційна залежність, емоційна незбалансованість порівняно з їхніми однолітками.

М.Лейтес визначає три категорії

обдарованих дітей:

1. Діти з ранньою розумовою реалізацією - це діти зі звичайним рівнем інтелекту, в яких спостерігається особливе «тяжіння», інтерес до якогось окремого навчального предмета (до якоїсь галузі науки чи техніки). Така дитина (часто починаючи з середніх класів) захоплюється математикою, фізикою, біологією, мовою чи літературою, історією, або якимось своїм предметом. Вона може значно випереджати своїх однолітків легкістю засвоєння специфіки матеріалу, поглибленістю інтересу до нього. Уроки з інших предметів можуть її обтяжувати.

2. Діти з прискореним розумовим розвитком - це діти, які за однакових умов вирізняються високим рівнем інтелекту, особливо вони бувають помітними в молодших класах. За даними психологів, прискорений розвиток інтелекту завжди пов'язаний з великою розумовою активністю та пізнавальною потребою.

3. Діти з окремими ознаками нестандартних здібностей - ці діти не вирізняються розумовими особливостями, не випереджають однолітків у загальному розвитку інтелекту та не виявляють яскравих успіхів з того чи іншого навчального предмета, але вирізняються особливими якостями окремих психічних процесів (надзвичайна пам'ять на якісь об'єкти, багатство уяви, здатність до спостереження). Серед таких школярів трапляються учні з нелегким характером: незалежні, вперті, не дуже контактні.

Розрізняють шість сфер обдарованості дітей: інтелектуальна сфера, сфера академічних досягнень, творчість (креативність), спілкування, сфера художньої діяльності, рухова сфера. Важливою проблемою для педагогічних працівників, та й батьків, є виявлення, розпізнавання великих потенціальних можливостей розвитку дитини в майбутньому. Розвиток творчих здібностей необхідно починати з ранніх років, використовуючи наявну схильність дитини до праці. Саме ця схильність, з точки зору М.Лейтеса, є секретом дитячої обдарованості. Чим раніше починається розвиток здібностей і талантів, тим більше шансів на їх розкриття. Спостереження свідчать: у ранньому віці діти часто приховують свої здібності, якщо дорослі не оцінюють їх належним чином. У дитинстві людина більше здібна до творчості, ніж у зрілому віці. На дитину не впливають різі стереотипи. Вона вільна у своїх творчих проявах, творить тому, що їй подобається сам процес творчості. У вільній (наприклад ігровій) атмосфері, досягаючи досить високого рівня оперування абстрактними символами, музичними звуками, математичними знаками, словами тощо, дитина насолоджується діяльністю, яка приносить їй радість відкриття. Інакше кажучи, для дітей, на відміну від дорослих, творчість є самометою. Дитяча творчість у більшості випадків має неусвідомлений характер, вона найчастіше виникає спонтанно. Природа наділяє маленьку людину великими можливостями розвитку. Але ці можливості, як стверджують психологи, не залишаються незмінними. Звернімося до досліджень Б.Нікітіна. Він проводив дослідження з 1400 дітей від 3,5 до 17 років і встановив: чим раніше пробуджуються творчі здібності, тим вищого рівня розвитку вони досягають; чим пізніше - тим важче їх розвивати. Позитивних результатів можна досягнути лише тоді, коли буде створено умови для реалізації творчого потенціалу кожної дитини. Важливо допомогти дитині пізнати себе, свої здібності, нахили, допомогти їй накреслити індивідуальну програму свого розвитку на більш чи менш віддалену перспективу з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей. На жаль, не всі педагоги та батьки можуть вчасно помітити обдарованість своєї дитини і створити відповідні умови для її розвитку. Багато психологічних проблем обдарованих дітей обумовлені ставленням батьків до самого факту обдарованості їхньої дитини.

Одна з головних психологічних проблем обдарованих дітей полягає в тому, що в них бачать дітей лінивих, упертих, інколи аномальних, «не від світу цього». Ранній та незвичайний розвиток дитини не помічають батьки з низьким рівнем освіти або невисоким загальним культурним розвитком. У сім'ях, де дитина є єдиною або навпаки, всі діти мають особливі здібності, теж нерідко «упускають» обдаровану дитину, тому що її нема з ким порівнювати.

Інший варіант - батьки опираються визнанню своєї дитини обдарованою. Але коли батьки «заплющують очі» на особливі здібності дітей, вони однак продовжують впливати на взаємини дитини з тими, хто поруч. Тоді дитині самостійно доводиться розбиратися у складних ситуаціях. Почуття провини, неприйняття себе, бажання «бути як усі» можуть утруднювати чи навіть нівечити розвиток особистості.

Батьки можуть відчувати провину через те, що, як їм здається, вони не до кінця чи не так, як потрібно, виконують свої обов'язки стосовно обдарованої дитини. Найчастіше це пов'язано з соціально-економічним статусом сім'ї - розвиток дітей, їх навчання коштує грошей і чималих. У такій ситуації й діти можуть відчувати провину через те, що батьки змушені надмірно напружуватися. Можливо, це одна з причин приховування дітьми своїх здібностей. Трапляється, що батьки бачать обдарованість там, де її немає. Особливо, коли вони самі талановиті в якій-небудь сфері. Вони очікують від дитини обдарованості й бачать бажане. Прес батьківських очікувань - надмірний тягар для дитини. Відома фраза про те, що обдарована дитина обдарована в усьому, - неточна. І стосовно дітей, мабуть, неправильна. Непропорціональність у розвитку - істотна проблема для обдарованих дітей. Явні чи видатні здібності можуть виявлятися в якійсь одній сфері (наприклад, у математиці), водночас розвиток іншої сфери (наприклад мовлення) може бути нижчим від норми. Обдарованість може виявлятися в позашкільній діяльності, а в школі така дитина буває «середнячком», а то й нижче «середнячка». Обдаровані діти виявляють надмірну наполегливість у бажанні отримати результат. Висока захопленість справою, яка вдається, швидко може призвести до завищених особистісних стандартів і внутрішньої невдоволеності: бути у всьому досконалим - неможливо. Оцінюючи свою роботу дорослими мірками, дитина опиняється в ситуації фрустрації, відчуває тривогу та недитячі переживання. Хоча, з іншого боку, це може бути варіантом «мук творчості». Всі ці переживання можуть посилитись, якщо очікування дорослих, особливо батьків, надто великі. Можливо, дитина сприйматиме себе як невдаху, тобто є вірогідність формування заниженої самооцінки, тоді як завищено рівні домагань і об'єктивно хороших результатів діяльності. Оцінне ставлення до дитини не корисне всім дітям, але для обдарованих дітей таке ставлення особливо небезпечне. «У мене нічого не виходить», «Я ні на що не здатний» - такі думки доволі часто з'являються в об'єктивно цілком успішних дітей. Цінність будь-яких успіхів та досягнень тут витіснено, заперечено, бо така дитина бачить себе вимогливим батьківським оком.

Ряд проблем виникає через те, що батьківська опіка часто виявляється в надмірному заохоченні дитини до якоїсь однієї сфери, наносячи шкоду іншим. Тоді дитина швидко починає розуміти, що в ній особливо цінують батьки. І може розвиватись однобоко, засвоївши, що перемогти, стати кращим, першим - це єдиний спосіб заслужити максимум батьківської уваги. Гіпертрофована увага до якоїсь однієї здібності дитини впливає й на її самосприймання, на формування Я-концепції. Наслідком такого ставлення:

а) талант може бути «заритий у землю»;

б) розвивається невротичне бажання завжди бути першим;

в) непомірні батьківські амбіції можуть викликати високий рівень агресивності та ворожості дітей.

Тому потрібно прагнути того, щоб батьки та педагоги зрозуміли: особистість цілісна і цінна саме у цілісності, усвідомлення дитиною своєї унікальності, унікальності будь-якої іншої людини допоможе їй «перемагати так, щоб інші теж вигравали». Тим самим можна уникнути невротичних тенденцій.

Оскільки здібності розвиваються в процесі певної діяльності, їх формування більшою мірою залежить від батьків, розуміння ними суті відповідних здібностей, бажання побачити їх прояви і надати необхідну допомогу своїй дитині. Головний напрям впливу - сприяння активізації навчальної діяльності з метою вияву наявних у дитини здібностей, підтримання інтересу, заохочення досягнень, підтримання впевненості у своїх силах та можливостях.



Кiлькiсть переглядiв: 53