Більш ніж півстоліття у стінах Козачолопанської школи плекається майбутнє нашої держави. За цей час кілька разів змінювалася назва закладу, об’єднуючи початкові школи, а їх у селищі було чотири, восьмирічку і залізничну школу № 45 до НВК, а потім ліцею. Школа має велике історичне значення для нашого селища. Вона була побудована ще в довоєнний час, а під час війни в її будівлі був розташований госпіталь. Там рятували та лікували поранених солдатів.
У далекому 1868 році в селі було відкрито церковно-приходську школу. У 1885 році побудовано приміщення для школи. У 1892 році в школі був учитель, законовчитель, 60 учнів, курс навчання - трирічний. На 20 грудня 1917 року в селі Козача Лопань було земське двокласне училище, строк навчання – 6 років, викладання велося російською мовою, а в І відділенні – українською. У документах 1920 року стверджується, що в Козачій Лопані була школа, хата-читальня, бібліотека-читальня і школа для дорослих.
З часом школа стала семирічною.
І ось нарешті 1 вересня 1939 року у селищі відбулося велике свято. У центрі селища відкрила свої двері нова двоповерхова середня школа, яку було побудовано Південною залізницею за 45 днів, тому їй присвоїли №45. У старому приміщенні (земська школа) розмістилася залізнична семирічна школа № 40. Таким чином у селищі стало дві школи.
Під час Другої світової війни, а саме у березні 1943 року, фашисти при відступі підірвали багато будівель селища. Серед них була й школа.
Середньої школи в селищі Козача Лопань не було. 1952 рік - друге народження. Учні старших класів навчалися в Слатине. І нарешті 1 вересня 1952 року відсвяткували друге народження середньої школи № 45. Навколо школи було насаджено дерева, розбито алеї. За вирощення саджанців на пришкільних ділянках вчителя біології Христову О.П. в 1957 році преміювали в Москві. При школі силами гуртка юних слідопитів під керівництвом учителя історії Йоселевича А.Ф. було створено Музей Бойової Слави, відкриття якого відбулося 09.05.1967 року.
У червні 1986 року в зв’зку із закриттям Козачолопанської восьмирічної школи відбулося злиття восьмирічної та середньої шкіл у Козачолопанську середню школу.
У липні 2011 року Козачолопанська ЗОШ І-ІІІ ступенів була реорганізована у Козачолопанський НВК.
У червні 2018 Козачолопанський НВК реорганізовано у КЗ "Козачолопанський ліцей".
Першим директором був Сухін Д.Ф. 1939-1941 р. Наступними Кулібаба Корній Абрамович та Супоніцкий М.В.
З дня відбудови і другого відродження школи змінилося багато керівників. Першим був Жерновий Федір Калинович 1952-1954 р., на його плечі лягла відбудова школи.
Охріменко Борис Михайлович, ветеран Великої Вітчизняної війни, очолював школу з 1954 по 1968 рік. Чула, вимоглива людина, філолог за освітою, деригент шкільного хору, до складу якого входило більше ста чоловік.
У 1968-1969 рр. на посаді директора був Черваньов О.І.
Вакуленко Петро Дмитрович з перших днів своєї роботи об'єднав педагогічний колектив в одну сім’ю. Він зацікавлював сільських дітей, вигадуючи різні заходи, щоб шкільне життя учнів було насиченим. Він жив життям кожного члена колективу, знав, що відбувається у кожного вдома. Високі спроби майстерності директора школи, педагога і керівника поширювались також і на весь колектив.
Не можна не згадати Котенка Івана Івановича. На посаді він був з 1982 по 1989 роки. Це людина, яка вболівала за школу, як про щось велике і дуже значуще в своєму житті. Це людина, яка так трепетно, з великою шаною і повагою ставилася до рідної школи, до вчителів, які дали йому путівку в життя. Для нього школа була не просто закладом, який він закінчив. Школа була оберегом його дитинства і юності. Він міг, як вихор з'явитися у школі, без попередження і дзвінка, і миттю не ввійти, а забігти в клас. На все, що відбувалося навколо, в нього була власна точка зору, яку він аргументовано міг пояснити. У нього було загострене почуття справедливості. Він ставив перед собою високу моральну планку, яку можна назвати просто – порядність.
З 1989 по 1991 рік закладом керував Пономаренко Віктор Миколайович. Людина чуйна, ввічлива, справедлива, порядна. З шаною та повагою відносився до кожного учня та вчителя.
Болибік Іван Миколайович – учитель англійської мови, очолював школу протягом шести років. Всі були свідками його кар'єрних злетів і падінь, його тріумфу і невдач, його перемог і поразок, але на всіх етапах свого нелегкого стрімкого, наповненого безкінечними справами життя, він не дозволив собі губити в своїй душі сердечність і теплоту у ставленні до людини, не підносився над іншими і з віком набирався мудрості і поміркованості в судженнях. Іван Миколайович був добрим ангелом-охоронцем для школи.
Кононенко Анатолій Іванович очолив школу в 1996 році. Вчитель біології. Був чудовий методист, прекрасно знав психічний і душевний стан своїх вчителів. Ніколи не підвищував голос при спілкуванні з учнями та вчителями, зауваження робив тактовно. Був інтелігентом. Школа для нього дала не лише знання, вона залишилась в його пам'яті рідним домом назавжди, і він щиро радів з того, що педагогічний колектив навчального закладу зберігав і примножував традиції своїх попередників. Завжди розумів, що його покликання – бути з людьми і серед людей. Жив кожен день так, ніби це останній день в його житті.
З 2011 року школу очолює досвідчена, енергійна, сповнена творчих задумів, випускниця нашої школи, вчитель української мови та літератури Дударєва Тетяна Анатоліївна. Вона серйозний керівник, людина ініціативи та ризику, людина наполегливості й нетрадиційних рішень. Її діяльність ґрунтується на творчому науковому підході. Вона є ініціатором утілення в життя ідеї створення єдиного колективу. Мудра, вимоглива до працівників та батьків, турботлива про учнів. Піклується, щоб учням і вчителям у школі було комфортно вчитися і працювати. До неї часто звертаються за порадою, і вона для всіх знайде час і мудре слово.
З 1952 року (рік відбудови) заклад здійснив 59 випусків. Школа заклала ґрунтовні знання, які дали можливість випускникам продовжити навчання. Школа дає опору, дарує тепло і радість. Це головний ступінь у нашому житті. Вона формує характер, вчить правильно ставитись до навколишнього світу. Школа вчить долати труднощі та не зупинятися на досягнутому. Є ким пишатися: Володимир Злобін та Вакуленко Наталія – відомі дослідники інституту ядерної фізики, героїчними подвигами прославили свою маленьку батьківщину Анатолій Довбій, на китайському кордоні його іменем названо прикордонну заставу. Соклаков Микола загинув в Афганістані, виконуючи інтернаціональний обов’язок. Рощупкін Євгеній загинув у зоні АТО, виконуючи свій військовий обов’язок. Віктор Бойко – голова Харківського обласного відділення Українського фонду культури, поет, член Національної спілки письменників України, Лобойко Леонід Михайлович, колишній заступник у Міністерстві залізничного транспорту, Міняйло Олександр Андрійович, учасник бойових дій в Афганістані, голова ветеранської ради, Найденко Василь Петрович – голова фермерського господарства «Гора», Свічкар Олена Володимирівна – начальник залізничної станції «Козача Лопань», Горбась Сергій Васильович – головний лікар Козачолопанської амбулаторії, Земляна Віра Іванівна – кандидат медичних наук м. Київ, Федоренко Сергій Якович – викладач ХДЗВА, Дигало Олександр Володимирович – директор сільського будинку культури, Борщ Сергій Сергійович – завідуючий патологічним відділенням м. Харкова, Шатохін Євген Анатолійович – депутат обласної ради, Задоренко Вячеслав Валентинович – голова Дергачівської міської ради та багато інших.
Незмінними залишаються традиції, започатковані в далекі 50-і. Адже школа – це друга домівка. Напевне, кожна школа має свою долю, має свою історію, свої традиції, свої звичаї, свої досягнення, скарби, пам'ять…
65 % учителів – випускники школи, які після навчання повернулися до стін рідного закладу. Мабуть, тому, що вчитель – це не просто високоосвічена людина, а насамперед той, хто вміє передати свої знання іншим, пояснити незрозуміле, знайти ключ до здібностей кожного учня.
Педагогічний колектив дошкільного підрозділу працює над створенням умов для залучення дітей та їхніх батьків до національної культури, народних традицій, мистецтва. Ми зберігаємо пріоритет родинного виховання, залучаємо сім’ї до навчально-виховного процесу. Діти знайомляться з традиціями, звичаями, обрядами українського народу, культурою і фольклором. Все, що створено в дошкільному закладі, - це частинка душі і серця всього колективу, який понад усе прагне, щоб садок став тим місцем, де діти можуть фізично розвиватись, зміцнювати здоров’я, реалізовувати свої здібності та нахили, а головне – радісно та щасливо жити. Всі разом вчимося шанувати минуле України та її героїчне сьогодення.
Колектив закладу освіти - це поєднання молодості і досвіду, заснованого на любові, творчості, енергії, прагненні йти в ногу з часом. Педагогічний колектив закладу освіти – це колектив однодумців, творчих, талановитих людей, справжніх професіоналів. Кожен педагог – неординарна особистість, яка володіє навчальними психологічними технологіями виявлення і розвитку вікових та природних особливостей дитини. Їх усіх об’єднує найголовніше – любов до дітей та повсякденна турбота про учня.
Щоб реалізувати права учнів у закладі створено дитячу організацію «Парламентська республіка», яка є осередком Дергачівської районної громадської організації «Нове покоління Дергачівщини». До складу організації входять учні 5-11 класів. Організація має статут, центри самоврядування, президента. Метою роботи організації є надання учням можливості самостійно організовувати шкільне життя, робити позакласне життя цікавим, а навчання - більш ефективним. Учнівське самоврядування сприяє згуртуванню шкільного колективу, розвитку громадської думки, процесу соціалізації особистості, ефективному входженню в доросле життя. Діти є не спостерігачами життя, а його учасниками. Через шкільне самоврядування відбувається підготовка майбутніх активних громадян держави.
Національно-патріотичне виховання є складовою загального виховного процесу підростаючого покоління, і в школі здійснюється на всіх етапах навчання, забезпечує всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості.